"У школі сміялися з того, що в мене малі груди і що я не голила ноги", - акторка Катерина Олос

Катерино, ви зіграли у новому серіалі "Батя" про заслуженого оперативника, підполковника Степана Степановича Безбатька. Після виходу на пенсію він сподівався на спокійне життя, проте його плани кардинально змінило повномасштабне російське вторгнення. Після року на передовій та поранення, Батя повертається додому. На прохання доньки Ліди - судмедекспертки, яку ви і зіграли, він погоджується допомогти молодому слідчому розкрити заплутану справу про вбивство. Батя навіть не здогадувався, що цей слідчий є його зятем. Після розкриття правди конфлікти між молодим та амбітним Юліаном Синицьким та досвідченим оперативником лише загострюються. Розкажіть, як ви отримали роль в "Баті" та чим вона вас зачепила?

Це цікава історія, про те, що коли відпускаєш, то все приходить. Коли мені прислали проби, я була за кордоном, мала купу справ, але все ж записала самопроби. В той період я фінансово була на нулях, тож хапалася за все: ставила стендапи, робила концерти, щоб мати можливість заплатити за оренду квартири… І десь всередині я відчувала, що мені дуже потрібна ця роль в "Баті". Але мій дуже розумний знайомий сказав: "Чим більше тримаєшся за щось, тим далі воно від тебе. Відпусти, як би важко це не було". І я відпустила, хоча з моїм характером це не легко. І от я повертаюсь в Україну, і мене одразу викликали на живі проби.

З серіальним батьком – Сашею Мельником – у нас одразу виник зв'язок. Але я бачила інших акторок, які приходили на проби: деякі були набагато нижчі за мене зростом, і мені здавалося, що вони більше підходили в ансамблі з Батею. А я ж на цілу голову вища за нього, тому вирішила, що треба дійсно не триматися за цей проєкт. І ось за кілька днів повідомили, що затвердили саме мене. Правду кажуть, якщо чогось дуже хочеться, потрібно відпустити ситуацію.

Розкажіть про свою героїню Ліду, яка вона?

Коли готуюся до ролі, намагаюся зрозуміти свою героїню. З Лідою я знайшла багато спільного. Мені дуже відгукнулася тема її стосунків з батьком, брак уваги та турботи від нього. Вона, як і я свого часу, хоче бути хорошою дівчинкою. Прочитавши сценарій, я зрозуміла природу поведінки Ліди: чому вона обрала саме такого чоловіка та боялась розказати про це батькові. Для мене ця роль про глибину та вразливість, яку героїня ховає під панциром сильної жінки.

Чому довелося спеціально вчитися заради цієї ролі?

Для того аби ретельніше підготуватися до зйомок "Баті" я спілкувалася з реальною судмедексперткою, вона рекомендувала кілька книг, щоб глибше зрозуміти деталі цієї професії. А ще вона порадила не драматизувати роботу та бути уважною до деталей.

Що було найскладнішим під час знімань?

Для мене завжди найскладнішим є останній знімальний день, коли приходить розуміння, що все закінчується. Моє ідеальне життя - це коли зйомки розписані на рік вперед. Я реально кайфую від кожного дня на майданчику. А тут зібралася така класна команда, такі чудові партнери, наш режисер Діма Андріянов - така бусічка (сміється). Ми проводили багато часу разом, жартували, обідали, чекали перерви, щоб поговорити. Загалом, ці зйомки - це була тотальна любов.

Ви сказали, що вам відгукується стан Ліди, вам так само не вистачало уваги батька. Розкажіть про своє дитинство.

Я родом з Полтави. Мене здебільшого виховував старший брат. Батьки багато працювали. Чесно скажу, мені їх бракувало. Мабуть, я активно почала себе проявляти, виступати на шкільних концертах, щоб привернути їхню увагу. Років з трьох мріяла стати акторкою. Але батькам така ідея не подобалась, тому наполягли, щоб я пішла вчитися на архітектора. Мій шлях до акторства - це окрема історія, але я вдячна своїм батькам за все. Зараз вони мене дуже підтримують.

Правда, що ви торгували на ринку?

Ох, ринок - це моя травма (сміється). Моя мама відкрила точку на базарі, їй потрібен був продавець. Вона вирішила, що ним можу бути я. Тому з 8-го до 11-го класу, у вихідні, я продавала колготи на базарі. Мама ще казала: "Доця, коли прийде податкова, ти їм кажи, що мама відійшла". Ринок багато що мені показав і багато чому мене навчив. Колготи я можу підібрати для будь-кого (сміється).

Крім акторства, ви також влаштовуєте стендапи. Пригадайте жарт, який викликає найбільше емоцій у глядачів.

Таких багато, але я розповім свій улюблений. Кажу в залу: "Друзі, поаплодуйте, хто витрачає більше грошей, ніж заробляє". Звичайно, аплодують всі. І я розповідаю історію, як я пішла до психолога з цією проблемою.

"Коротше, прийшла я до психолога і кажу: "Я витрачаю набагато більше, ніж заробляю!" Вона питає: "Кать, що ви робите для того, щоб заробляти більше?" Відповідаю: "Багато що роблю, наприклад афірмації". Вона дивиться на мене і каже: "Катю, афірмації - це х*рня". Я дивлюсь на неї і кажу: "Це ти х*рня, може ти ще в астрологію не віриш? Так би, може, знала, що за планетами психологія - це не твоє".

Як часто і за що вас хейтять найбільше?

Я намагаюся не читати коментарі в соцмережах. Це суб’єктивна думка невідомих мені людей. Вони пишуть образливі коментарі від якогось власного болю. Звичайно, там можуть бути якісь толкові зауваження, але це рідкість. Що дійсно може мене зачіпати – це критика проєктів, в яких я знімалась. Але я роблю висновки й намагаюся не фокусуватися на негативі.

Іноді мені здається, що найбільші хейтери до себе - це ми самі. Коли навчалась за кордоном, кастинг-директорка запитала в мене після самопроб: "Що ти зробила класно?". У мене був ступор, не знала, що відповісти. Нас в дитинстві не вчили хвалити себе. А треба було б. Тому зараз я намагаюся ставити собі це питання частіше.

А в школі з булінгом стикались?

Коли почала виступати в школі, то навпаки дуже багато було уваги. Мене не булили, але іноді сміялися з того, що в мене малі груди і що я не голила ноги. Мама не дозволяла цього робити до 11 класу. Вперше я поголила ноги на випускний.

Ви пробувались в 19 років в "Жіночий квартал", навіщо вам це було і чому не пройшли?

Думаю, що я була замала для цього проєкту. Через "Жіночий квартал" я хотіла швидше пробитися в акторство. Зараз розумію: те, чого я хочу в акторстві, через цей проєкт - я б не досягла.

Коли вчилася у Львові на архітектора, робила все можливе, щоб наблизити себе до Києва й акторства. Тому вирішила піти в аматорський театр, брала участь в "Лізі Сміху" з командою "Збірна Львова". Ми вперше потрапили в телевізор, ще тоді Володимир Зеленський був ведучим. Він дивився, як ми граємо, давав зворотний зв'язок. А після гри мене покликали на кастинг в "Жіночий квартал". До речі, кастинг теж Зеленський проводив.

Яке враження він справив тоді на вас?

Він дуже командний гравець. Турбувався про всіх акторів, які були на кастингу. Пам'ятаю, прийшла в офіс просто з потягу. Він запропонував кави, сам зробив, питав "як справи" і дуже підтримував.

У серіалі "Зозулі", ваша героїня – смілива дівчина, яка мріє потрапити в ЗСУ. Чи ви думали про це в реальному житті?

Звичайно, думала. Мені здається, всі про це думали. Я планую пройти спеціальну підготовку в мого друга, який зараз служить на фронті, щоб бути готовою до різних варіантів розвитку подій. Я маю добру фізичну підготовку, бо регулярно займаюся спортом. Думала вчитися керувати дронами, бо не переношу вигляду крові.

Що допомагає вам триматися й знаходити внутрішній ресурс в реаліях війни?

Спілкування з людьми, час з собою, ранкова рутина та йога, яка допомагає вирівнювати психофізичний стан. Коли наші зовнішні опори руйнуються, потрібно опиратися на внутрішній ресурс, щоб не впадати в депресивні стани. Йога та ранкові ритуали – це мої рятівники. Якщо немає зйомок, то моя ранкова рутина виглядає так: прокидаюсь о сьомій (в ідеалі о шостій), приймаю душ, влаштовую собі чайну церемонію, пишу ранкові сторінки, потім - медитація, йога або спортзала. Намагаюся на це виділити три години, і бажано бути без телефону. Після 9 ранку вриваюся в роботу.

Треба прийняти той факт, що вже ніколи не буде так, як було до війни. Навіть думати про це не треба, бо лише витрачаємо свої сили на те, що не можемо змінити. Я намагаюся зосередитися на теперішньому та майбутньому.

Бачите себе в Голлівуді?

Звісно! Я займаюся англійською, вдосконалюю свій акцент, записую самопроби. Розумію, що там конкуренція гостріша, але вже радію, що писала проби в потужні проєкти.

Що вас зблизило з Ксенією Мішиною, як давно ви дружите?

Ми з Ксюхою познайомилися на зйомках серіалу в Бельгії вже під час великої війни. Ми туди приїхали у стані стресу, були розбиті, нас мучило почуття провини. Нічого взагалі не хотілося. Цей важкий період ми проходили разом: займалися йогою, під впливом Ксюхи я відмовилася взагалі пити алкоголь. І ось вже два з половиною роки не п'ю нічого. На власному досвіді я переконалась, що без алкоголю знизилась тривожність, з’явилося більше концентрації та енергії. Взагалі, Ксю - це людина, яка змінила моє життя. Я її дуже люблю. І іноді сама собі заздрю, що маю таку класну подругу. Справжня жіноча дружба – це коли ви одна одній поправляєте корону. Це 100% про нас.

Про що ви мрієте після перемоги?

В мене є не просто мрія, а я відчуваю таку потребу – організувати простір для відновлення та психофізичної реабілітації людей, які пережили певні травми через війну. Зробити щось фундаментальне для жінок, які втратили чоловіків, для дітей, які втратили батьків, для родин військових, щоб вони могли повернути себе до життя, і змогли знову відчути себе щасливими.